«Лідер повстання Dodge»: Dodge Charger 1966 року

Dodge Charger дебютував 1 січня 1966 року, через три місяці після початку продажів решти моделей Dodge 1966 модельного року. У рекламному ролику, показаному в перерві матчу Rose Bowl, представниця Dodge Памела Остін представила новий Charger як “лідера повстання Dodge”. “Повстання Dodge” було маркетинговою темою Chrysler у 1966 та 1967 роках.

Dodge задумав Charger за тією самою базовою концепцією, що й Plymouth Barracuda. Обидва автомобілі були фастбеками на основі наявних моделей. Однак Barracuda використовувала платформу A-body моделі Plymouth Valiant, а Charger побудували на більшій платформі Mopar B-body, що ставило його в модельному ряду Dodge на щабель вище за компактніший Plymouth.

Передня частина Charger, двері без рамок скла, капот, передні стійки та вітрове скло явно походили від оновленого Dodge Coronet 1966 року. Але головний дизайнер Карл “Кем” Кемерон додав кілька характерних деталей, щоб надати Charger власного обличчя.

Окрім плавної лінії даху, що простягалася майже до заднього бампера, Кемерон створив елегантну решітку радіатора з тонкими горизонтальними елементами та прихованими фарами. За свідченнями сучасників, керівник дизайну Chrysler Елвуд Енгел подбав, щоб цю особливість, включно з кришками фар з електроприводом, втілили в повнорозмірному пластиліновому макеті, представленому вищому керівництву Chrysler. Ідею одразу схвалили.

На студійному макеті кришки фар приводив у дію простий ручний механізм, але серійні Charger отримали два електромотори. Дизайнери також подбали, щоб передня частина мала завершений вигляд як із відкритими, так і з прихованими фарами. Ззаду блок ліхтарів на всю ширину кузова, підсвічуваний шістьма лампами, став ще однією стилістичною деталлю Charger, яка виразно відрізняла його від традиційнішого Coronet.

Усередині Charger також суттєво відрізнявся від Coronet. Його елегантний салон мав чотири окремі ковшоподібні сидіння та ретельно спроєктовану центральну консоль на всю довжину. Як і в Barracuda, задні сидіння можна було скласти. У Charger це створювало рівний вантажний майданчик із килимовим покриттям.

Телевізійна реклама наголошувала на дизайні та динаміці автомобіля, підкреслюючи весь спектр доступних для Charger двигунів Chrysler V8, включно з легендарним 426 Street Hemi. Матеріали для дилерів використовували ширший підхід, просуваючи преміальний характер автомобіля й навіть називаючи його “спортивним універсалом”.

За наявними відомостями, генеральний менеджер Dodge Байрон Ніколс підсумував очікування компанії так: “Дайте нам автомобіль між Barracuda та T-Bird, і ми отримаємо більшу частину ринку”.

Проте Charger першого покоління не забезпечив продажів, на які сподівалася Dodge. У 1966 році продали близько 37 000 Charger, а в 1967-му — лише приблизно 16 000.

Попри це, автомобіль отримав захоплені відгуки у виданнях, зокрема Car and Driver та Car Life. Редактори Car and Driver навіть назвали його “красивим Marlin”, відсилаючи до купе-фастбека American Motors.

У 1968 році доля Charger різко змінилася. Повністю оновлений дизайн приніс йому власний кузов і характерну форму “пляшки Coca-Cola”, яка стала однією з найвпізнаваніших в епоху маслкарів. Продажі зросли майже до 100 000 автомобілів.

Через шість десятиліть після дебюту Charger залишається в модельному ряду Dodge. За ці роки концепція суттєво змінилася, але ім’я, що розпочало свій шлях у 1966 році як “лідер повстання Dodge”, досі живе—зокрема у вигляді сучасної версії з електричним приводом.