Ні доріг, ні карт, ні машини: парі на 50 доларів, що відправило лікаря через усю Америку

Сьогодні спланувати автомобільну подорож через усю країну можна лише за кілька годин. У 1903 році не було ні міжштатних автомагістралей, ні заправних станцій, майже не було придатних дорожніх карт, а на всі Сполучені Штати припадало лише близько 241 км (150 миль) доріг із твердим покриттям. Усі вони були в містах.

Більшість доріг мало чим відрізнялася від ґрунтових стежок для коней і возів. Багато американців досі вважали автомобіль дорогою дивинкою, яка, можливо, ніколи не стане практичним засобом пересування.

І тут Гораціо Нельсон Джексон поклав на стіл 50 доларів.

19 травня 1903 року Джексон, 31-річний лікар із Вермонту, який залишив медичну практику після одужання від туберкульозу, гостював у Сан-Франциско разом із дружиною Бертою. В Університетському клубі він випадково почув розмову про майбутнє автомобіля.

Більшість співрозмовників вважала машини ненадійними іграшками й гадала, що ніхто не перетинатиме на них континент.

Джексон не погодився.

Він уклав парі на 50 доларів, що дістанеться Нью-Йорка автомобілем менш ніж за 90 днів.

Щоправда, було кілька проблем.

Джексон не мав автомобіля. Досвіду водіння в нього було зовсім мало. Підготовленого маршруту теж не було.

Попри це, за чотири дні він вирушив у дорогу.

Автомобіль, механік і майже жодного плану

Джексон купив уживаний Winton 1903 року й назвав його Vermont на честь рідного штату. Відкритий туристичний автомобіль розвивав близько 20 к. с. і майже не захищав від негоди.

Він найняв Сьюолла К. Крокера, 22-річного механіка й колишнього професійного велогонщика, який і рекомендував Winton для цієї подорожі.

Вони завантажили в машину інструменти, запасні частини, спальні мішки, ковдри, одяг для захисту від дощу, зброю, фотоапарат Kodak і стільки пального та оливи, скільки могли взяти із собою.

Удень 23 травня 1903 року Джексон і Крокер проїхали Маркет-стріт, перетнули затоку Сан-Франциско поромом і попрямували на схід, до Нью-Йорка.

Вони встигли від'їхати від Окленда приблизно на 24 км (15 миль), перш ніж луснула шина.

Їхня єдина запасна шина була використана.

Перша автомобільна подорож через усю Америку ледве встигла розпочатися.

Дороги, якою можна було б їхати, не було

Погані дороги були лише частиною проблеми.

На величезних просторах Заходу не було нічого схожого на дорожню мережу, звичну сучасному водієві.

Джексон і Крокер їхали стежками, запитували дорогу в місцевих жителів і орієнтувалися за залізничними коліями. За потреби вони їхали просто коліями та залізничними естакадами.

На схід від річки Міссісіпі знайти придатні дорожні карти було особливо важко.

Джексон також свідомо попрямував на північ замість прямішого шляху через Неваду та Юту. Попередні спроби показали, наскільки небезпечним для ранніх автомобілів міг бути глибокий пісок пустелі.

Тож Vermont проїхав через Північну Каліфорнію, Орегон та Айдахо, а потім повернув на схід через Вайомінг.

Об'їзд не полегшив подорож.

Гори ледь не поклали край подорожі

До 27 травня Джексон і Крокер уже піднімалися нерівними гірськими стежками Північної Каліфорнії, де раніше не їздили автомобілі.

Вони вручну прибирали валуни, раз у раз ремонтували зчеплення, латали проколоті камери й накачували шини. Через струмки часто не було мостів, тож доводилося в'їжджати просто у воду й сподіватися, що машина дістанеться протилежного берега.

Один із бродів виявився надто глибоким.

Машина застрягла.

Джексон і Крокер роздяглися, перейшли струмок убрід із поліспастом, закріпили його на дереві й за допомогою троса витягли Winton.

Їхнє спорядження зникало майже так само швидко, як зростав пройдений кілометраж.

Джексон загубив окуляри й перову ручку. Іншого разу Крокер заліз під машину, щоб прочистити забитий оливопровід, і виявився облитим приблизно 7,6 л оливи (двома американськими галонами).

Утім, коли вони дісталися Алтураса в Каліфорнії, Джексон дедалі більше переконувався, що автомобіль здатен подолати весь шлях.

Місцеві жителі не завжди розуміли, що бачать перед собою.

Багато хто ніколи раніше не бачив автомобіля. Скрізь, де зупинявся Vermont, довкола нього збиралися натовпи.

За наявними відомостями, одна жінка навмисно вказала мандрівникам хибний шлях, щоб її родичі, які жили далі цією дорогою, теж змогли побачити машину.

А потім подорож перетворилася на перегони.

Packard долучається до погоні

20 червня Том Фетч і Маріус Краруп виїхали із Сан-Франциско на 12-сильному Packard Model F 1903 року.

На відміну від імпровізованої пригоди Джексона, експедицію Packard готували кілька місяців. Фетч був заводським водієм-випробувачем, а Краруп — журналістом Automobile Magazine.

Їхній маршрут проклали заздалегідь. Уздовж шляху розмістили запаси, багаж відправили потягом, а механік Packard забезпечував додаткову підтримку.

Packard прагнув не просто перетнути Америку.

Це була рекламна кампанія.

На одному з етапів погоні Фетч і Краруп за день долали приблизно вдвічі більшу відстань, ніж Джексон. До початку липня, попри старт майже на місяць пізніше, вони суттєво скоротили відставання.

Але ретельно спланований маршрут Packard створив власну проблему.

Директор компанії з реклами спрямував машину через мальовничі райони Юти й Колорадо, вважаючи, що ці краєвиди краще підійдуть для рекламних фотографій.

Через це Packard довелося їхати важкопрохідною місцевістю з каньйонами та Скелястими горами.

Потім у перегони вступив ще один автомобіль.

З Oldsmobile учасників стає троє

6 липня із Сан-Франциско виїхав третій автомобіль.

Досвідчені автомобілісти й механіки Лестер Вітмен і Юджин Геммонд вирушили в дорогу на значно компактнішому Oldsmobile Curved Dash Runabout 1902 року — це була ще одна підтримана виробником спроба увійти в історію.

Тепер на схід мчали три машини.

Спочатку Oldsmobile швидко подолав Сьєрра-Неваду й в'їхав до Невади. Але невдовзі технічні проблеми звели нанівець його перевагу.

У якийсь момент через зламану деталь маленький Oldsmobile міг рухатися лише назад, але не вперед.

У Джексона раптом з'явилася перевага, яку варто було зберегти.

Першим до Нью-Йорка

26 липня о 4:30 ранку Vermont в'їхав на Мангеттен.

Підсумкові цифри вражали: приблизно 9 012 км (5 600 миль), 63 дні, 12 годин і 30 хвилин та 8 000 доларів із власних коштів Джексона.

За даними PBS, за час подорожі було витрачено близько 3 028 л бензину (800 американських галонів).

До загальної суми 8 000 доларів увійшли автомобіль, оплата праці Крокера, пальне, їжа, ночівлі, шини, запасні частини й навіть 15 доларів, витрачені на Budweiser.

Джексон також схуд приблизно на 9,1 кг (20 фунтів).

Газета New York Herald описала Winton як вкритий брудом і сильно пошарпаний після виснажливої подорожі. Його крило було зламане, а передня вісь погнута, проте автомобіль дістався місця призначення.

Що сталося з Packard і Oldsmobile?

Packard зрештою дістався Нью-Йорка.

Фетч і Краруп прибули приблизно через два тижні після Джексона. За іронією долі, загальний час їхньої подорожі виявився приблизно на півтора дня меншим, ніж у Джексона.

Але із Сан-Франциско вони виїхали майже на місяць пізніше.

І все одно фінішували другими.

Oldsmobile прийшов третім.

Вітмен і Геммонд дісталися Нью-Йорка 17 вересня, провівши в дорозі 73 дні. Потім вони продовжили шлях на північ, до Бостона, де опустили передні колеса Oldsmobile в Атлантичний океан.

Це дозволило компанії заявити про власне досягнення для рекламної кампанії: перший автомобільний перехід від моря до моря.

До кінця 1903 року три автомобілі перетнули Сполучені Штати.

Питання вже полягало не в тому, чи можливо це.

Питання полягало в тому, наскільки швидко це можна зробити.

Що сталося з Vermont?

Оригінальний Winton Vermont 1903 року зберігся в колекції Національного музею американської історії Смітсонівського інституту разом із крихітними автомобільними окулярами Бада.