Провал «автомата»: експеримент Ford із Liquamatic у 1942 році

У 1942 році Ford запропонував кілька моделей Lincoln і Mercury з новим типом автоматичної трансмісії під назвою Liquamatic, але невдовзі прибрав її з ринку. Це історія вражаючого провалу.

Сьогодні це звучить неймовірно, але у 1942 році Ford справді пропонував автоматичну трансмісію як опцію для моделей Mercury і Lincoln. Сьогодні про цю систему майже нічого не відомо, значною мірою тому, що компанія зняла її з ринку практично відразу після запуску, а всі замовлені агрегати Liquamatic відправили назад на завод.

Основою Liquamatic була звичайна триступенева механічна коробка передач із педаллю зчеплення, до якої додали кілька важливих компонентів. По-перше, на маховику перед вузлом зчеплення встановили гідромуфту. Вона вступала в роботу під час запуску двигуна, зупинки автомобіля та перемикання передач, не потребуючи використання зчеплення. На правому боці коробки передач додали другий важіль, який дозволяв вакуумному сервоприводу з електричним керуванням перемикати коробку між другою та третьою передачами.

Із Liquamatic водій міг користуватися педаллю зчеплення та вручну перемикатися між першою, другою і третьою передачами. Інший варіант — залишити коробку на третій передачі й дозволити їй працювати автоматично. Через проковзування гідромуфти та рушання з другої передачі розгін в автоматичному режимі був, м’яко кажучи, млявим.

Ця схема Lincoln Liquamatic дає змогу краще зрозуміти роботу системи. На швидкості приблизно 19 км/год (12 миль/год) сервопривід, що працював завдяки розрідженню у впускному колекторі двигуна й керувався електричним регулятором і соленоїдом, автоматично перемикав коробку з другої на третю передачу. Також був вимикач кікдауну, який приводила в дію педаль акселератора: він дозволяв перемикатися з третьої на другу на швидкості нижче приблизно 56 км/год (35 миль/год).

Трансмісія Lincoln Liquamatic також містила звичайний овердрайв, показаний вище. Він вмикався на швидкості приблизно 37 км/год (23 милі/год) і вище на будь-якій передачі переднього ходу, хоча водій міг вимкнути його перемикачем на панелі приладів. Хоча ця ілюстрація з посібника з ремонту 1946 року показує систему Liquamatic 1941–1942 років, схоже, цю доволі дорогу опцію вартістю 189 доларів США пропонували лише у 1942 році. Обидва агрегати постачала Detroit Gear, підрозділ Borg-Warner.

Оскільки для розміщення гідромуфти була потрібна спеціальна відливка суцільного блока двигуна Ford V-8, трансмісія Liquamatic була приблизно на 10,2 см (4 дюйми) довшою за стандартну триступеневу механічну коробку. Тому радіатор довелося перемістити, щоб звільнити для неї місце. Із приблизно 23 000 автомобілів Mercury, виготовлених для 1942 модельного року, лише 744, за наявними відомостями, оснащувалися Liquamatic. За деякими даними, серед автомобілів Lincoln систему отримали лише вісім машин.

Точні причини відмови від системи залишаються незрозумілими, хоча її незадовільні робочі характеристики, ймовірно, були одним із чинників. Хоч би якими були проблеми, вони виявилися досить серйозними, щоб дилерам наказали негайно замінити агрегати Liquamatic в автомобілях клієнтів звичайними механічними коробками передач. Потім двигуни та трансмісії Liquamatic мали упакувати й відправити назад на завод.

Однак один дилер Mercury у Міннесоті так і не повернув свій агрегат Liquamatic до Дірборна. Його знайшли у 1971 році, і тепер саме він виставлений у музеї Early Ford V-8 Museum та показаний на кольорових фотографіях вище. Експерти вважають, що це може бути єдина збережена трансмісія Mercury Liquamatic.

Ford Motor Company відновила виробництво власної автоматичної трансмісії лише у 1951 році.